Home / Факти / Неймовірні історії про похованих заживо

Неймовірні історії про похованих заживо

У давнину для злочинців, які особливо провинились був широко поширений такий вид страти, як поховання живцем. Наприклад, в Римі дівчину, яка порушила обітницю невинності, закопували живцем, а поруч з нею залишали денний запас їжі і води. Хоча це не мало особливого сенсу, адже відомо, що людина гине від задухи вже через кілька годин після поховання. Існував яскравий приклад такої страти і в Київській Русі. У 945 році княгиня Ольга віддала наказ закопати древлянських послів живцем прямо з їх турою. А в Італії так карали нерозкаяних вбивць. У Запоріжжі козаки закопували ще живого вбивцю разом зі своєю жертвою.

Можливо, завдяки подібним випадкам і виникла фобія бути похованим заживо, на яку страждає багато людей по всій земній кулі. Скоріш за все, тафофобією страждав ще в 1772 році герцог Мекленбургський, що заснував відстрочку поховання до 3 днів після смерті, щоб точно переконатися, що людина мертва. А потім такий закон прийняли практично по всій Європі. З часом страх бути похованим живцем охопив стільки людей, що починаючи з XIX століття і закінчуючи 1934 роком в Європі та Америці найпопулярнішими були труни, обладнані засобами для порятунку в разі поховання живцем.

Не обійшлося і без відомих людей різних епох, які теж не змогли встояти перед тафофобією. Всім відомі страхи ожити в труні у таких відомих письменників, як Микола Гоголь і Марина Цвєтаєва. У своїх заповітах перед самою смертю вони навіть дали вказівки своїм друзям про те, що робити якщо так станеться. Однак поширений міф про те, що побоювання Гоголя все-таки збулися і при ексгумації тіло знайшли перевернутим – не має жодних доказів. Не менш відомою жертвою страху поховання живцем став Альфред Нобель. Його страх перейшов йому у спадок від батька Еммануїла, який і винайшов першу спеціалізовану труну. Англійський письменник Коллінз взагалі страждав найсильнішою формою цієї фобії, він кожного дня перед сном залишав передсмертну записку з проханням перед похоронами кілька разів переконатися в тому, що він мертвий. А філософ Артур Шопенгауер заповідав своїм близьким поховати його тільки через 5 днів після смерті. Через такий заповіт, на момент похорону тіло мислителя почало розкладатися, тому процес прощання з великою людиною і його поховання було значно скорочено.

До цих пір ходять легенди про заможну англійку, яка жила в Менчестері, а звали її Хана Безуік. Вона не могла позбутися сильного страху бути похованою заживо через те, що її родича, раніше мало не закопали живим. Тому жінка залишила після себе заповіт з проханням забальзамувати її тіло і періодично робити перевірки для виявлення ознак життя. У зв’язку з цим, в 1758 році, після смерті тіло Ханни було забальзамоване і пролежало без поховання 100 років. Її мощі стали дуже відомі під назвою «Манчестерська мумія», яка зберігалася в якості експоната в музеї природознавства. І тільки в 1868 році після того, як мумію визнали мертвою, вона знайшла вічний спокій у землі.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Check Also

Крутиться на язиці

Всі ми бували в ситуації, коли не могли пригадати якесь слово, хоча відповідь буквально крутиться …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *